"Записки божевільного"

Проникнення й осмислення

Газета «Свобода» Тернопільської обласної ради і обласної державної адміністрації

8 квітня 2006 року № 29 (2031)

Для чого людина приходить на світ? Для щастя, радості, удач? А чи для мук, страждань і вічного незадоволення собою й світом? Звичайно, всі ці почуття змішуються в людській долі, як у коктейлі, але в різних дозах цих «інгредієнтів».

І дуже важливо, де тобі пофортунило народитися, хто тобі підставив надійне плече, щоб ти зміг утвердитись і заповажати сам себе та удостоїтись поваги інших (нехай і нещирої). А що робити, коли ти – людина маленька, і кожне твоє цілком земне бажання наштовхується на величезні, часом нездоланні перепони? І ті нереалізовані бажання обсідають тебе, як набридливі мухи, що згодом виростають у слонів… І тобі вже нікуди не дітись від них – тебе довели… Бо не вистачило в тебе опірності протистояти. Обставили обставини, від яких тікаєш у свій примарний світ.

Уся велика трагедія маленької людини пройшла перед очима глядачів моновистави «Записки божевільного» за М.Гоголем у виконанні актора Кримського академічного російського драмтеатру імені М.Горького Михайла Фіци. Концентрат людських почуттів, втиснутих у годину сценічного дійства і пильної глядацької уваги.

Жанр моновистави – складний і мало експлуатований, за який рідко беруться актори навіть з регаліями, що вагу на театрі. Думаю, тут окрім неабиякої акторської майстерності, треба бути ще й відчайдухом. А особливо, коли берешся за твір Гоголя – складного, філософічного, контораверсивного (і нині дуже модного у світі) письменника. Актор Михайло Фіца відважився – і удача простягла йому свою руку, а глядачі подарували по часточці душі. Вони розібрались у матеріалі, в асоціативних рядах завдяки правильно розставленим актором акцентам і, звичайно ж, талановитому виконанню.

…Він був дрібним чиновником – точив пера його превосходительству. А ще – думав, і спостерігав, і робив висновки, хоча в голові його й панував цілковитий єралаш. І ці спостереження, вчинки та відчуття свого героя актор так образно, випукло доносив до глядача, що той легко упізнавав і чиновника, зовні ввічливого, а наяву готового з інших останню сорочку здерти, і начальника відділу, що мав би бути розумним, сидячи серед книжкових шаф, але через пихатість людського слова не проронить, хіба щоби в’їдливо ущипне підлеглого (мовляв, поглядає на директорську дочку, хоча повинен знати своє місце). Гірко, принизливо…

Та хіба ж устоїш перед тією вельможною панночкою, коли вона одягнута, як лебідь, а від парфум у голові паморочиться… Слухаєш – і бачиш кокетливе юне створіння, що зронило хусточку, а наш герой так споквапився підняти, що розпластався на підлозі (знов удар по гідності).

А йому так непросто пережити приниження, бо вважає себе людиною з претензією на інтелігентність: до театру ходить, на відміну від багатьох чиновників («такі свині, що й даром не підуть»). Не рівня він і лакеям, що дозволяють собі, невігласи, пропонувати йому табачок…

То чому ж усе, що є кращого на світі, дістається не йому?, - міркує наш герой. І найголовніше – його божество, директорська дочка, віддає перевагу якомусь камер-юнкеру… Він готовий і з її собачкою подружитись, аби зрозуміти даму свого серця. (І знову асоціативний ряд: собаче листування – чутки-плітки…)

Єдина надія добитись свого в цьому житті – стати вельможею. Ця ідея-фікс цілковито заволодіє ним. Гарячково шукає родовід, а хто шукає – той, звісно, знаходить. Хай його не сприймають, але відтепер він – король Іспанії, Фердинанд восьмий! І все тут! І ніяких департаментів, ніякої праці! Хіба ж та «канцелярська сволок» здогадується, хто поміж них сидить?!

Нове «становище» мотивує подальші вчинки героя: проникнення в домівку предмету обожнювання, обіцянки щастя неземного… Незбагненна поведінка в департаменті, де папери підписує ім’ям «Фердинанд 8-й», мрія про мантію і депутатське представництво з Іспанії… Перехід тонкої межі в ірреальний світ. І наслідки з цього випливають – інсинуації, маніакальні страхи, несила осмислити ситуацію, благання живої але такої хворої істоти про порятунок… в образі гоголівської трійки коней, що зів’ються й понесуть його з цього світу, аби не бачити нікого! Фатальна розв’язка…

Миттєва тиша в залі, за якою град оплесків вдячних глядачів. Найвище, чим можна нагородити актора, що так ненав’язливо й талановито провів їх у непростий світ творчості Гоголя. І мені було прикро, що серед глядачів побачила дуже мало молодих акторів нашого театру. Невже їм не цікаво подивитись роботу колеги, а головне – повчитись майстерності, вміння раптово перевтілюватись, то запалюючись, то, згасаючи, вмирати на сцені.

У спілкуванні з актором після вистави переконались: він – справжній трудоголік. Моновиставу «Записки божевільного» грає для різномовної аудиторії: російською, українською і англійською. Через місяць він покаже її на міжнародному фестивалі моновистав у Києві, а через рік – у Канаді. Побажаємо актору творчого і людського щастя, будемо сподіватись на нові, не менш цікаві зустрічі з ним. А заодно подякуємо його колезі – тернопільському актору Миколі Булату, який організував цю зустріч, що дуже непросто в нинішній час.

Влада Собуцька