КОЛИ ЛЮДИНА БУВАЄ ЩАСЛИВОЮ?

         У Будинку актора Національної спілки театральних діячів України відбулася прем’єра моно-вистави „Синій автомобіль” за п’єсою Ярослава Стельмаха. Постановку здійснив заслужений артист України Юрій Одинокий. Моно-роль виконав заслужений артист України Михайло Фіца.

         За роки роботи у театрах Києва, Львова, Севастополя Михайлові вдалося створити низку самобутніх образів. Найяскравіше талант митця  проявився в моно-виставах – чи не найскладнішому жанрі театрального мистецтва. Перебуваючи на сцені віч-на-віч із глядачем, актор має бути настільки переконливим, щоб змусити людей забути про всі умовності, які становлять саму суть театру. Проте артисту це вдається, про що засвідчили його роботи в моно-виставах „Записки божевільного” за Миколою Гоголем, „Пропозиція” за Антоном Чеховим, а також у спектаклях  за  творами Тараса Шевченка та Лесі Українки.

         Цього разу актор і режисер звернулися до творчості Ярослава Стельмаха (1949-2001). Феномен драматургії Стельмаха полягав у тому, що він у добу соціалістичного реалізму в літературі не написав жодної кон’юнктурної п’єси. Режисери самі виявляли бажання ставити його твори без вказівок „згори”. Актори ж прагнули бути задіяними у постановках за Я. Стельмахом. П’єси драматурга, які можна зарахувати до „нової хвилі” 70-х – 90-х років, повернули глядача до сучасного театру. У своїх творах він стверджував, що душа самостійна, незмінна й абсолютна цінність. Уже більше десяти років у репертуарі Київського академічного молодого театру представлена вистава „Синій автомобіль” за участю народного артиста України Олексія Вертинського, яка стала вже культовою. І треба мати певну сміливість, аби здійснити нове сценічне прочитання п’єси.

         „Синій автомобіль” вважають сповіддю автора про те, настільки складно бути творчою особистістю у нашому прагматичному світі. Іноді непросто народжуються звичайні слова, складніше – речення, твори. Коли твори вже стають книгами, то нерідко роками припадають пилом на бібліотечних полицях. Отож життя письменника річ доволі заплутана, але надзвичайно цікава. Непростий характер такої творчої людини і демонструє глядачам Михайло Фіца.

         Михайло проживає життя п’єси Ярослава Стельмаха як власне. Йому природно вдається перейти від першої частини, сповненої гумору та парадоксів до частини другої, трагічні нотки якої змушують зал, який вибухав сміхом, завмерти. І чи був персонаж п’єси колись щасливим? Мабуть, ще в дитинстві, коли йому подарували маленький синій автомобіль.        

          Ось що про виставу сказали глядачі:

          Катерина: „За силою емоційного впливу я не бачила подібних вистав. Михайло – актор із великої літери. Велике спасибі артистові та режисерові за цю виставу”.

         Іван: „Якщо буде можливість, то піду на цю виставу знову. Це настільки сильна робота, що важко говорити про її плюси та мінуси. Чудова п’єса, чудова постановка, чудова гра актора. Браво!”.

         Однак Михайло Фіца скромніше оцінює свої заслуги, а успіху завдячує насамперед вдало вибраному драматургічному матеріалу і збирається й надалі працювати над виставою.

Едуард ОВЧАРЕНКО