«І артист, і режисер»

Газета «Карпатська зірка» 1993 рік

Артист і режисер Михайло Іванович Фіца працює у театрі імені Марії Заньковецької у Львові. Родом він з с. Боронява Хустського району.

Наш позаштатний кореспондент зустрівся з артистом і попросив розповісти читачам про його творчу діяльність, плани на майбутнє.

-  Я з простої селянської сім’ї. Батько все життя працював трактористом, мама – продавцем у крамниці. Сім’я наша багатодітна: п’ять хлопців і одна дівчина. Всі працюють на різних роботах. Серед усіх артистом став я один. Мабуть, я виконав волю мами, яка дуже хотіла, щоб з сім’ї хтось став артистом.

Чотири класи початкової школи закінчив у Бороняві. У п’ятий клас мене відправили в Хуст. Навчання там склалось для мене не зовсім вдало. Мене перевели в п’ятий клас з умовою, що батьки переведуть мене в іншу школу. Дальше навчання у Виноградівській школі-інтернаті склалось для мене на краще. Потім Тячівське профтехучилище, яке я закінчив з відзнакою і був направлений у Київський індустріальний технікум. Після служби в армії поступив у Львівську студію акторів при театрі імені М. Заньковецької. Не закінчивши студію, влітку 1986 року поступив в театральний інститут імені Карпенка Карого в Києві.

Ще студентом IV курсу мене прослухав народний артист України, головний режисер і художній керівник театру імені Марії Заньковецької Федір Миколайович Стригун.

Під час навчання в інституті зіграв роль Білл Старбака в п’єсі Ріхарда Неш «Продавець дощу», а також графа Альмавіва у п’єсі Огюста Бомарше «Шалений день, або одруження Фігаро».

Після закінчення Інституту при сприянні Федора Миколайовича Стригуна мене направили на роботу в театр імені Марії Заньковецької.

Звичайно, що після розповіді про своє життя у мене виникло питання, а хто став, так би мовити, хрещеним батьком, допоміг стати артистом.

Михайло Іванович відповів:

-  Ні в школі, ні в армії участі у художній самодіяльності я не брав, хоча дуже мені хотілось виступати на сцені. Іншим хлопцям, яких залучали до художньої самодіяльності, я дуже заздрив, вивчав їх ролі, але на сцені не виступав. Тільки бажання мами, щоб я став артистом, наштовхнуло мене на вступ до театрального інституту.

-  Михайло Іванович вже три роки працює артистом у театрі. Хоч цей час для творчої діяльності невеликий, але він уже показав своє обличчя артиста. У п’єсі Ліни Костенко «Маруся Чурай» зіграв роль Гриця (постановник Ф. М. Стригун). У трилогії Богдана Лепка «Мазепа» у першій і другій частині зіграв роль Кензеровського, а в третій – Прилуцького полковника Івана Носа. У п’єсі Костя Буревія «Павло Полуботок» - роль його сина Остапа. У казці Михайла Старицького «По щучому велінню» - роль Гаврила. У п’єсі Ольги Кобилянської (інсценіровка В.Василька) «У неділю рано зілля копала» - роль Андронатті.

Артист бере активну участь у камерному театрі при Львівському будинку актора. Ним підготовлена моновистава «Записки божевільного» за М. В. Гоголем. Тепер Михайло Іванович працює над роллю Наполеона в п’єсі Брукнера «Наполеон І», а також моновиставі за п’єсою Жана Жене «Щоденник злодія». Мрія артиста – зіграти роль Гамлета у п’єсі Шекспіра «Гамлет», а також роль князя Мишкіна по роману М.Ф. Достоєвського «Ідіот».

Наша бесіда буде не повною, коли ми не розповімо про Михайла Івановича як про режисера. Під його керівництвом у Львівському політехнічному інституті поставлена інсценізація Гната Хоткевича «Камінна душа», у торгово-економічному інституті – водевіль С. Васильченка «На першій гулі», у СШ №81 – інсценовано «Наймичку» Т. Г. Шевченка.

Львівська громадськість уже відзначила талановитого артиста. У книзі відгуків театру багато записів вдячності за хорошу гру. Пишається артистом і його хрещений батько Федір Миколайович Стригун. Про нього пишуть на сторінках львівських газет.

-  Що бажаєте своїм землякам?

-  Треба, щоб мої земляки піднімалися духовно. Духовний зріст допоможе їм стати добрими, ввічливими один до одного, допомагати людям, тоді вони забудуть про ті незгоди, які маємо тепер, допоможе їм подолати економічні труднощі. Треба любити все, що є в нашому житті, воно дає нам натхнення, ламає всі перепони, робить нас кращими як внутрішньо, так і зовнішньо.

Василь Сегеда