П'ятниця, 15.12.2017, 09:02Приветствую Вас Гість

Монотеатр МІФ

Каталог статей

Главная » Статьи » Мои статьи

«На межі божевілля і мудрості»

«На межі божевілля і мудрості» 

 

 Газета «Київська правда»

 130 (22620) від 16 листопада 2010 року

 

 Згасає світло у залі. Відчиняються двері, і впевненою ходою заходить Він… Ніби зі сторінок твору Гоголя «Записки божевільного». Піднімається на сцену, спрямовує сяючі нездоровим натхненням очі в сутінки зали. І починає свою розповідь, скоріше навіть сповідь, службовця департаменту, чиє нерозділене кохання до доньки директора змушує його хворобливу уяву уявити себе королем Іспанії, втративши рештки здорового глузду. Ця трагедія «маленької людини», здається, не залишить байдужим нікого. Зі сцени київського Будинку актора Михайло Фіца розповідає нам про любов, про відчай, про несправедливість навколишнього світу... Мінімум декорацій не заважають акторові передати драматичний шлях свого героя до божевільні. Розкладна драбина, що за необхідності перетворюється на ліжко або стіл, який був і канцелярським, і кухонним, чи навіть туалетним, в залежності від того, куди нас переносила розповідь героя, чи то мантія з газети, що передає відчай становища нещасного закоханого. Вони виконали своє призначення — не відволікли, дозволяючи почути історію божевільного, який казав на диво розумні і актуальні речі. Абсолютна тиша у залі краще за будь-які відгуки критиків свідчить про те, що Михайлові Фіці вдалось зачепити щось потаємне у кожному з присутніх. Не дивно, що після вистави на виконавця ролі чекає група прихильників з квітами. Обговорення щойно побаченого є, певно, логічним продовженням вистави. Актор, який, до речі, є засновником монотеатру МІФ, ввічливо дякує за компліменти і розповідає, що хоч і грає цю виставу вже 17 років, кожного разу на сцені переживає все по-новому. Певно, у цьому і полягає секрет реалістичності, якою сповнена постановка. Після перегляду вистави мимоволі замислюєшся над життєвими орієнтирами і тим, як легко зламати людину, її психіку, скалічити душу байдужістю. Ось так київський актор Михайло Фіца змінив моє ставлення до моновистав. Виявляється, таланту і натхнення одного актора більш ніж достатньо, щоб сколихнути хоч трошки душі присутніх у залі. Наостанку ми запропонували панові Фіці звернутись до наших читачів і почули: «Бажаю, щоб у житті було поменше метушні, натомість знайшовся час і можливість заспокоїтись і звернути увагу на щось справжнє і вічне, як мистецтво. І щоб у кожного були добро і любов. Коли вони є у вашій душі і ви відчуваєте себе потрібними, життя стає радісним і легким». Згодні?

 

Аліна Ткаченя

Категория: Мои статьи | Добавил: viktoria (07.04.2012)
Просмотров: 480 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Категорії розділу
Мои статьи [10]
Форма входу
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz