ДЛЯ ЩАСТЯ ЛЮДИНІ ПОТРІБНО ТАК МАЛО

         Кожен актор, у творчому доробку якого є хоч одна моновистава, пишається цим як найбільшим своїм творчим досягненням. А в репертуарі монотеатру „Міф”, засновником і єдиним актором якого є заслужений артист України Михайло Фіца, вже представлено п’ять таких вистав. І митець не збирається зупинятися на досягнутому. Нещодавно разом із режисером-постановником, народним артистом України Богданом Козаком вони здійснили постановку спектаклю „Посланіє” за творами Тараса Шевченка.  

         „Обов’язок кожної творчої людини зробити виставу про Шевченка, особливо ж це важливо у рік ювілею великого Кобзаря. Я дуже багато гастролюю по всій Україні, тому ми не встигли підготувати виставу навесні. Але від того Шевченкова тематика не стала менш актуальною, і певен, вона буде актуальною завжди”, - зізнався пан Михайло.

         Митець завжди запрошує до роботи режисерів, чия творчість найбільш суголосна матеріалу, який М. Фіца прагне втілити на сцені. Цього разу вибір випав на львівського режисера Б. Козака, з яким актор знайомий ще з 1990 року і якому притаманне особливо тонке відчуття української класики. Саме Богдан здійснив підбір поезій Тараса Шевченка до нової вистави. Насамперед були відібрані твори, найбільш співзвучні з нашим часом, і в яких найпереконливіше відображаються патріотичні мотиви творчості Тараса. А виконавець додав лише поезії „Минають дні, минають ночі” та „Не нарікаю я на Бога”, що особливо близькі саме для нього.

         Із перших хвилин вистави зникає відчуття, що на сцені лише одна людина. Адже актор уміє так швидко і водночас плавно змінювати тембр голосу, міміку, жести, що складається враження, наче глядач бачить відразу кількох дійових осіб. Однією з повноцінних дійових осіб є звукове та музичне оформлення, що може бути то піднесеним, то романтичним, то навіть містичним. Декорації прості – портрет Шевченка в рушнику, стілець і українська Біблія – „Кобзар”. А більше нічого й не треба: зайві декорації лише б відволікали увагу глядача від геніального Кобзаревого слова.

     Хоча зал відгукнувся на виставу бурхливими оплесками, артист критично оцінює зроблене і збирається й надалі працювати над постановкою. Можливо, зазнає певних змін композиція спектаклю, але, напевне, стрижнем залишиться пророче Кобзареве слово. Побачать „Посланіє” також  глядачі багатьох міст і заходу, і сходу України. І це буде хоча б невеликим внеском актора у справу відродження держави, цеглинкою до мосту єднання українського народу, доброю справою на шляху миру та порозуміння. А всі ми, можливо, нарешті прислухаємося до Шевченкових слів: „Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!”.

Едуард ОВЧАРЕНКО